Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2014 року Справа № 910/14257/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогач за участю представників:прокуратуриРоманов Р.О. - прокурор відділу Генералтної прокуратури УкраїнипозивачівПавалакі О.Ю. - довіреність від 28.07.2014 р.; Лозовський О.М. - доіреність від 12.03.2014 р.відповідачаСпіцина А.С. - довіреність від 27.10.2014 р.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Лізинг"на постановувід 29.10.2014 р. Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/14257/14 господарського суду м. Києваза позовомЗаступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі: 1. Міністерства інфраструктури України; 2. Державного підприємства "Одеська залізниця"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Лізинг"простягнення 3 206 441,10 грн.

В С Т А Н О В И В :

У липні 2014 р. Заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та Державного підприємства "Одеська залізниця" звернувся до господарського суду Київської області з позовом до ТОВ "Прем'єр Лізинг" про стягнення з відповідача на користь ДП "Одеська залізниця" 3 150 000,00 грн. авансового платежу за договором № ОД/П -13-1084 НЮ від 15.08.2013 р., а також стягнення з відповідача 56 441,10 грн. - 3% річних, посилаючись, зокрема, на приписи статей 526, 530, 611, 633 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прокуратурою під час проведення перевірки дотримання ДП "Одеська залізниця" вимог законодавства України про державне майно встановлено, що між ДП "Одеська залізниця" та ТОВ "Прем'єр Лізинг" було укладено договір фінансового лізингу № ОД/П -13-1084 НЮ від 15.08.2013 р., за умовами якого відповідач зобов'язувався передати позивачу комплекс зварювальний мобільний на автомобільному шасі у кількості 2 одиниць загальною вартістю 21 000 000 грн., у строки, визначені відповідно до графіку поставки предмета лізингу, а саме сторонами обумовлено, що одна одиниця предмету лізингу повинна бути поставлена у січні 2014 р., а друга - у лютому 2014 р.

Прокурор зазначав, що згідно платіжного доручення № 1867 від 04.12.2013 р. у відповідності до умов пункту 3.1 укладеного між сторонами договору, ДП "Одеська залізниця" було сплачено ТОВ "Прем'єр Лізинг" авансовий платіж у розмірі 3 150 000,00 грн.

Проте, в порушення умов договору та вимог статей 526, 530, частини 1 статті 663 Цивільного кодексу України, відповідачем зобов'язання за договором не виконані, предмет лізингу позивачу не поставлений.

Статтею 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" та пунктом 14.2 договору передбачено право позивача на відмову від договору лізингу в односторонньому порядку у разі прострочення передачі предмету лізингу більше 30 календарних днів та відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови, на підставі чого 19.05.2014 р. ДП "Одеська залізниця" повідомило ТОВ "Прем'єр Лізинг" про відмову від договору в односторонньому порядку у відповідності до пункту 14.2 договору, у зв'язку із простроченням відповідачем передачі предмету лізингу та вимагало повернення авансового платежу з урахуванням 3 % річних, передбачених пунктом 3.5 цього договору.

Однак, ТОВ "Прем'єр Лізинг" у відповідь на вимогу позивача листом від 29.05.2014 р. відмовив ДП "Одеська залізниця" у розірванні договору та поверненні авансового платежу, обґрунтовуючи свою відмову відсутністю підписаної між сторонами угоди про розірвання договору у відповідності до пункту 14.3 цього договору.

ДП "Одеська залізниця" просило задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, підтримавши доводи прокурора та вказавши, що умовами укладеного між сторонами договору, а саме пунктами 14.2 та 3.5 передбачено право Одеської залізниці відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку та вимагати повернення авансового платежу з урахуванням 3 % річних.

Міністерство інфраструктури України у поясненнях на позовну заяву також підтримало вимоги прокурора та просило їх задовольнити з підстав, аналогічних тим, що викладені прокурором у позові.

ТОВ "Прем'єр Лізинг" у відзиві на позовну заяву просило відмовити прокурору у позові вказуючи на те, що на виконання умов укладеного між сторонами договору фінансового лізингу ДП "Одеська залізниця" 04.12.2013 р. здійснило авансовий платіж у розмірі 3 150 000,00 грн., однак, виходячи із складної політико - економічної ситуації у країні, відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо поставки предмету лізингу у визначений договором строк.

Внаслідок невиконання відповідачем у визначені договором строки зобов'язань, ДП "Одеська залізниця" була направлена претензія від 25.04.2014 р. про сплату штрафних санкцій, розрахованих відповідно до статті 231 Господарського кодексу України та необхідність повідомлення позивача про строк поставки предмету лізингу, у відповідь на яку листом від 06.05.2014 р. відповідач вказав на необґрунтованість нарахування штрафних санкцій, з урахуванням статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг", та з огляду на встановлення умовами договору відповідальності, відмінної від відповідальності, передбаченої статтею 231 Господарського кодексу України.

При цьому, відповідач вказував, що 13.05.2014 р. з метою збереження партнерських відносин, ним на адресу ДП "Одеська залізниця" була направлена пропозиція про внесення змін до договору фінансового лізингу шляхом укладення додаткової угоди щодо здійснення поставки предмету лізингу в жовтні 2014 р., проте, отримавши вказану пропозиціє, позивач 19.05.2014 р. направив претензію про відмову від договору та повернення коштів.

Посилаючись на приписи статті 188 Господарського кодексу України та пункти 12.1, 12.2 договору, відповідач вказував на недотримання позивачем вимог щодо врегулювання спірних питань шляхом проведення переговорів.

22.08.2014 р. ТОВ "Прем'єр Лізинг" було повернуто ДП "Одеська залізниця" кошти у сумі 3,150 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 5.

17.09.2014 р. до господарського суду Київської області надійшла заява Заступника прокурора області про уточнення позовних вимог, у якій прокурор просив суд (том 1 а.с. 215-216):

- припинити провадження у справі в частині стягнення з ТОВ "Прем'єр Лізинг" на користь ДП "Одеська залізниця" 3 150 000,00 грн. в якості повернення авансового платежу за договором фінансового лізингу № ОД/П -13-1084 НЮ від 15.08.2013 р.;

- стягнути з ТОВ "Прем'єр Лізинг" 3 % річних за весь час користування коштами у розмірі 67 573,97 грн.;

- судові витрати покласти на ТОВ "Прем'єр Лізинг".

Рішенням господарського суду м. Києва від 17.09.2014 р. (суддя Смирнова Ю.М.) позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Прем'єр Лізинг" на користь ДП "Одеська залізниця" 3 % річних у розмірі 67 573,97 грн.

Провадження у справі в частині вимог про стягнення з ТОВ "Прем'єр Лізинг" суми основного боргу у розмірі 3 150 000,00 грн. припинено на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодекс України, у зв'язку із відсутністю предмету спору.

Стягнуто з ТОВ "Прем'єр Лізинг" на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 64 351,48 грн.

Мотивуючи рішення в частині стягнення 3 % річних, суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог в цій частині, оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання з повернення суми авансового платежу встановлений судом та відповідачем не спростований, а обов'язок відповідача у вигляді сплати відсотків за користування коштами з розрахунку 3% річних від отриманої суми авансу за час фактичного користування грошовими коштами лізингоодержувача, починаючи з дня отримання авансового платежу та закінчуючи днем зарахування коштів на повернення авансу на поточний рахунок лізингоодержувача, передбачений пунктом 3.5 договору.

За апеляційною скаргою ТОВ "Прем'єр Лізинг" Київський апеляційний господарський суд (судді: Хрипун О.О., Власов Ю.Л., Станік С.Р.), переглянувши рішення господарського суду м. Києва від 17.09.2014 р. в апеляційному порядку, постановою від 29.10.2014 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ТОВ "Прем'єр Лізинг" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права, а також неповним з'ясуванням судами всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору.

Скаржник зазначає, що відповідно до пункту 14.5 договору лізингодавець - відповідач повинен повернути сплачений авансовий платіж на умовах пункту 3.5 договору при розірванні договору за ініціативою лізингоодержувача, а згідно з пунктом 14.3 розірвання договору здійснюється за умови підписання сторонами відповідної угоди, а оскільки підписаної між сторонами договору угоди про його розірвання не існує, підстави для повернення авансового платежу та сплати штрафних санкцій відсутні.

При цьому, у відповідь на звернення ДП "Одеська залізниця" щодо повідомлення строків передачі предметів лізингу та розірвання договору, ТОВ "Прем'єр Лізинг" надіслав проект додаткової угоди щодо зміни строків поставки предмету лізингу, намагаючись врегулювати спірне питання мирним шляхом, відповідно до пункту 12.1 договору заперечуючи проти розірвання договору, скориставшись можливістю розгляду в межах двадцяти днів, передбаченим частинами 2, 3 статті 188 Господарського кодексу України.

Заявник касаційної скарги також зазначає, що судом першої інстанції судовий збір розраховано із повної суми заявлених до стягнення коштів, в той час як провадження у справі в частині стягнення 3 150 000,00 грн. судом було припинено, у зв'язку з чим скаржник вважає, що розмір судового збору має бути значно меншим.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні прокурора та представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи, 15.08.2013 р. між ТОВ "Прем'єр Лізинг" (лізингодавець) та ДП "Одеська залізниця" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № ОД/П-13-1084 НЮ, яким сторони обумовили наступні умови:

- лізингодавець зобов'язується передати лізингоодержувачу в тимчасове платне володіння і користування на умовах, передбачених цим договором, предмет лізингу - комплекс зварювальний мобільний на автомобільному шасі МАЗ типу КСМ-005 У1 у кількості 2 одиниці (пункт 2.2 договору);

- строк передачі лізингодавцем предмета лізингу лізингоодержувачу та умови постачання визначаються відповідно до графіку поставки предмета лізингу (Додаток № 3). За взаємною згодою сторін строк поставки може змінюватися в межах 3- х місяців, що передують/слідують за місяцем поставки відповідно до графіку поставки предмета лізингу (пункт 2.3 договору);

- вартість предмета лізингу за договором складає 21 938 720,00 грн. (пункт 3.1 договору);

- авансовий платіж становить 15% від вартості предмета лізингу та має бути сплачений лізингоодержувачем не раніше ніж за 90 календарних днів до місяця поставки одиниці предмету лізингу, але у будь-якому випадку не пізніше ніж за 30 днів до місяця поставки одиниці предмету лізингу (пункт 3.4 договору).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, за платіжним дорученням № 1867 від 04.12.2013 р. ДП "Одеська залізниця" перераховано на рахунок ТОВ "Прем'єр Лізинг" кошти у розмірі 3 150 000,00 грн з посиланням у призначенні платежу: "оплата авансового платежу згідно договору фінансового лізингу № ОД/П-13-1084 НЮ".

У відповідності з Додатком № 3 до договору фінансового лізингу, одна одиниця предмету лізингу повинна бути поставлена у січні 2014 року, а друга одиниця - у лютому 2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та ДП "Одеська залізниця" про стягнення з ТОВ "Прем'єр Лізинг" на користь ДП "Одеська залізниця" 3 150 000,00 грн. сплаченого авансового платежу за договором № ОД/П -13-1084 НЮ від 15.08.2013 р., а також стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 67 573,97 грн., у зв'язку із простроченням відповідачем передачі предмету лізингу, з посиланням на приписи статей 526, 530, 611, 633 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України та пункти 14.2 та 3.5 договору.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статей 627, 628 та 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 10 цього Закону передбачені права та обов'язки лізингодавця та пунктом 1 частини 2 встановлено, що лізингодавець зобов'язаний у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору.

Лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках (пункт 3 частини 1 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказана норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України, частинами 1, 2 якої передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, розділом 14 договору фінансового лізингу від 15.08.2013 р. № ОД/П-13-1084 НЮ сторонами передбачено одностороннє припинення прав володіння і користування предметом лізингу, розірвання договору, вилучення і продаж предмета лізингу та пунктом 14.2 цього розділу передбачено, що лізингоодержувач має право відмовитись від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця у разі, якщо прострочення передачі предмету лізингу становить більше 30 календарних днів (пункт "а" вказаного пункту договору).

Пунктом 3.5 договору передбачені підстави та порядок повернення авансового платежу, зокрема, у разі непоставки (не передачі в лізинг) предмету лізингу у визначений графіком термін.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що у зв'язку із простроченням лізингодавцем поставки предметів лізингу, ДП "Одеська залізниця" звернулось до відповідача з вимогою № НЗЕ-02/1009 від 19.05.2014 р. про розірвання договору, в якій,з посланням на пункт 14.2 договору, попередила відповідача про відмову в односторонньому порядку від договору фінансового лізингу від 15.08.2013 р. № ОД/П-13-1084 НЮ у зв'язку із простроченням лізингодавцем строку передачі предмету лізингу понад 30 календарних днів та на підставі пункту 3.5 договору лізингоодержувач повідомляв про необхідність повернення авансового платежу у розмірі 3 150 000,00 грн., з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних (том 2 а.с. 100). Крім того, ДП "Одеська залізниця" повідомляла про необхідність сплати у встановлений договором термін штрафні санкції, розмір яких передбачений пунктом 2 статті 231 Господарського кодексу України.

Листом № 29/05-056 від 29.05.2014 р. ТОВ "Прем'єр Лізинг" відмовив ДП "Одеська залізниця" у розірванні договору фінансового лізингу від 15.08.2013 р. № ОД/П-13-1084 НЮ, посилаючись на пункт 14.3 цього договору та статтю 651, а також відмовив у поверненні авансового платежу та сплаті штрафних санкцій (том 2 а.с. 98-99).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Прем'єр Лізинг" під час розгляду справи судом першої інстанції, згідно платіжного дорученням № 5 від 22.08.2014 р. перерахував ДП "Одеська залізниця" 3 150 000,00 грн. з призначенням платежу: "повернення авансового платежу згідно договору фінансового лізингу від 15.08.2013 р. № ОД/П-13-1084 НЮ" (том 2 а.с. 210), у зв'язку з чим, прокурор на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, просив припинити провадження у справі в частині стягнення з ТОВ "Прем'єр Лізинг" повернення авансового платежу за договором у розмірі 3 150 000,00 грн. (том 2 а.с. 215-216).

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо 1-1) відсутній предмет спору.

Судами першої та апеляційної інстанції, у зв'язку зі сплатою відповідачем, під час розгляду справи судом першої інстанції 22.08.2014 р., авансового платежу у розмірі 3 150 000,00 грн., правомірно припинено провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення авансового платежу у вказаній сумі на підставі 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України Господарський.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, прокурор звертаючись до суду просив стягнути з ТОВ "Прем'єр Лізинг" на користь ДП "Одеська залізниця" 3 % річних за весь час користування коштами у розмірі 67 573,97 грн. на підставі пункту 3.5 договору фінансового лізингу від 15.08.2013 р. № ОД/П-13-1084 НЮ за період з 04.12.2013 по 22.08.2014 (том 2 а.с. 215-216).

Відповідно до пункту 3.5 договору у разі не поставки (не передачі в лізинг) лізингодавцем загальної місячної сукупності одиниць предмету лізингу або одиниці предмету лізингу у визначений графіком термін, він на письмову вимогу лізингоодержувача, повинен повернути отриманий аванс та сплатити відсотки за користування коштами з розрахунку 3% річних від отриманої суми авансу за час фактичного користування грошовими коштами лізингоодержувача, починаючи з дня отримання авансового платежу та закінчуючи днем зарахування коштів на повернення авансу на поточний рахунок лізингоодержувача. Лізингодавець має повернути аванс, сплатити відсотки за користування грошовими коштами та відповідні штрафні санкції протягом 20-ти календарних днів з дня пред'явлення відповідної вимоги лізингоодержувача.

За приписами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 611 цього Кодексу, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно зі статтею 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Здійснюючи судовий розгляд справи та встановивши факт прострочення відповідачем виконання зобов'язання щодо передачі предмету лізингу та повернення суми авансового платежу, суди, виходячи з приписів чинного законодавства та умов договору, дійшли правомірного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача відсотків за користування коштами з розрахунку 3% річних від отриманої суми авансу за час фактичного користування грошовими коштами лізингоодержувача, починаючи з дня отримання авансового платежу та закінчуючи днем зарахування коштів на повернення авансу на поточний рахунок лізингоодержувача.

Стосовно посилань скаржника на те, що відповідно до пункту 14.5 договору лізингодавець - відповідач повинен повернути сплачений авансовий платіж на умовах пункту 3.5 договору при розірванні договору за ініціативою лізингоодержувача, а згідно з пунктом 14.3 розірвання договору здійснюється за умови підписання сторонами відповідної угоди, а оскільки підписаної між сторонами договору угоди про його розірвання не існує, підстави для повернення авансового платежу та сплати штрафних санкцій відсутні, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в даному випадку, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду, лізингоодержувач - ДП "Одеська залізниця" скористалась правом на відмову від договору відповідно до пункту 14.2 цього договору та з урахуванням статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", у зв'язку із простроченням лізингодавцем строків передачі предмету лізингу більше 30 днів. При цьому, питання щодо розірвання договору в порядку пункту 14.3 договору та статті 651 Цивільного кодексу України лізингоодержувачем не ставилось.

Крім того, стосовно посилань скаржника на приписи статті 188 Господарського кодексу України та направлення ним проекту додаткової угоди щодо зміни строків поставки предмету лізингу, з урахуванням пункту 12.1 договору щодо врегулювання суперечок шляхом переговорів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами, тобто встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист, а обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Доводи заявника касаційної скарги щодо неправильного здійснення судом першої інстанції розрахунку суми судового збору, який судом зроблений виходячи із повної суми заявлених до стягнення коштів, в той час як провадження у справі в частині стягнення 3 150 000,00 грн. судом було припинено, у зв'язку з чим, на думку скаржника, розмір судового збору має бути значно меншим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України визначений порядок розподілу господарських витрат, частиною 3 якої встановлено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" передбачені підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі, тобто припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 Господарського процесуального кодексу України, не тягне за собою наслідків у вигляді звільнення від сплати, зменшення суми чи повернення суми судового збору.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає судові рішення такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника судова колегія вважає непереконливими, такими, що не відповідають приписам чинного законодавства та спростовуються матеріалами справи та встановленими судами першої та апеляційної інстанції обставинами.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 р. у справі № 910/14257/14 та рішення господарського суду м. Києва від 17.09.2014 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач